Вперше за кермом: як почати водити машину

Кожен нинішній водій колись сів за кермо вперше. Як було вперше за кермом, і наскільки легко (чи важко) було почати водити машину, розповідають колишні учні.


"Сів за кермо ще дитиною. Як почав водити машину - навіть не пам’ятаю"

Коли мені було 10 років, батько, який все свідоме життя провів за кермом, посадив мене на водійське сидіння і показав, як тиснути на педалі. До цього я сидів за кермом тільки у нього на колінах і крутив кермо, коли зовсім малим був. Пам’ятаю, що ми були на морі, коли він мені влаштував перші серйозні уроки - там, де ми відпочивали, був величезний майданчик - сухий лиман. І там він змушував мене рушати з місця. Сотні разів, я думаю. Він був дуже вимогливий. Не скажу, що кричав на мене, якщо не виходило. Але весь час казав "ще", "ще", "не кидай зчеплення". Загалом він досить сильно на мене тиснув - мовляв, має виходити ідеально, і поки я не зроблю так, щоб він був задоволений, він не дозволить мені їздити. Ми так кілька днів тренувалися. А потім все якось легко пішло. Батько трохи жорстко з мене вимагав, але я так хотів навчитися їздити на машині, що навіть не дуже засмучувався, коли він мене пресував. Права отримав у 18 років. Інструктор по водінню майже нічого мене не вчив, допоміг тільки пдр підтягнути, а все інше я сам. Усе ніби саме собою сталося, навіть не розумію, коли інші кажуть, що вчаться водити і їм це важко".


Валентин, 28 років, Київ


"Вперше за кермом - у 54 роки. Ой, здається, я нікуди не поїду"

Мені довелося навчатися керувати автомобілем після смерті чоловіка. До цього він мені двічі показав, де яка педаль в машині. У нас була машина на "механіці". Я тоді злякалася, подумала, що не зможу водити, бо це дуже складно, і не почала вчитися. А коли чоловіка не стало, зрозуміла, що мені треба навчитися їздити хоча б на дачу. Машина ж є, і дача є, а поїхати не можу. Записалася до автошколи, почала ходити на заняття. З теорією було легко, а ось із практикою - проблеми. Інструктор по водінню попався молодий, але дуже відповідальний - навіть дивно, настільки спокійний. Буквально вмовляв мене водити. А вперше за кермом було так: приїхали на майданчик, я пересіла за кермо і вчилася рушати з місця. Так було чотири дні. У мене дуже погано виходило, але інструктор не відмовляв займатися далі, навпаки, казав, що все нормально, буває й гірше. На п’яте заняття я їхала по дорозі на третій передачі. Страшно - не можу передати, як. Водіння в даі я склала з третього разу. Потім ще брала заняття по водінню у інструктора, який мене вчив з самого початку - вивчала дорогу на дачу. Зараз можу їздити туди, навіть в магазин заїжджаю, який по дорозі. Думаю, це великий успіх, якщо зважати на те, що я вперше сіла за кермо у 54 роки...


Євгенія Матвеєва, Київ


"Зараз би не ризикнула вчитися водити машину з чоловіком"

Вперше мене посадив за кермо мій майбутній чоловік. Тоді він до мене залицявся,тому не кричав, терпляче реагував, коли я плутала передачі, взагалі був дуже спокійний. І справді навчив водити, хоча самостійно я тоді не їздила. Зараз, думаю, все було б по-іншому. Дивлюся, як деяких дівчат чоловіки "навчають водити", і думаю, що після 5-10 років спільного життя на такі експерименти краще не йти, так і родину зруйнувати можна. Моє враження від першого водіння - класно, хоча з передачами трохи складно. Але страшно не було, скоріше - цікаво. Потім, коли мені знадобилися водійські права, я додатково займалася з інструктором - чоловік сказав, що він цього не витримає, і що мені пощастило, що він вчив мене, коли до мене залицявся. Великим любителем сидіти за кермом я так і не стала - до магазину їжджу, на роботу, дітей до школи і зі школи забираю, але коли є можливість їхати на пасажирському сидінні, отримую більше задоволення, якщо чесно.


Марина, 37 років, Київ.